Карта сайта <BR><B>CS ERROR, User Error:</B> String <CODE>/contacts/title</CODE> not found in template <B>top</B> cur. object <B>/classic/knizki/article:Feynman</B> in <B>cs.lib.php</B> on line <B>205</B>
Свой Мир
   Главная       О нас       Консультации       Статьи       Мини-журнал       Инсайты жизни        Литературная психология       Обратная связь   
Главная
О нас
Консультации
Статьи
Мини-журнал
Инсайты жизни
Литературная психология
Читаем классику
Інтерактивні лекції
Просто книжки
Обратная связь

Річард Фейнман "Ви, звісно, жартуєте, містере Фейнман!"


Владлена Дмитрієва

Напевно, автобіографічна книга одного з творців квантової електродинаміки мала б бути такою ж серйозною, як і назва наукової галузі. Можливо, навіть нудною для пересічного читача в розділах, які стосуються саме наукової діяльності. Так, вона могла б стати цілком пристойною підставкою для пилу на книжковій поличці. Якби не її автор, Річард Фейнман.

Авторитетний вчений, Нобелевський лауреат; наймолодший в команді тих, хто працював над ядерною зброєю; засновник галузі фізики, в якій може розібратися далеко не кожна людина. Водночас – бешкетний молодик, чоловік із драматичним особистим життям; любитель оригінально пожартувати, про якого можна сказати: «Жодного дня без пригод».

Один і той самий світ для однієї людини є сповнений нудьги або суму, а для іншої – загадок та головоломок, які мають бути розв’язаними. Будь-яке явище, яке звично сприймається як рутинне, може містити в собі ще невідкриті закономірності.
 
Майже кожною своєю «пригодою»  Фейнман наче жартує над упевненістю читачів в незмінності світу, в істинності поверхових знань, в тому, що наступного дня світ буде таким, яким є сьогодні. «Взаємодопомога» мурах та використання атомної енергії в двигунах, зворотні мутації в ДНК, вплив електронів та «читання думок» - все це для Фейнмана має вигляд цікавих головоломок. Які просто ваблять їх розв’язати. Хід рішення дотепний, результати часто несподівані.
 
З точки зору психології умови, в яких зростає особистість, є дуже важливими. Зокрема вплив середовища та сім’ї. 
 
З середовищем у майбутнього Нобелевського лауреата було все просто. Маленьке містечко в добу Великої Депресії. Для широкого загалу зрозумілою є тільки та    діяльність, яку можна побачити наочно. Та результати якої теж є наочними. 
 
Сім’я – не дуже заможна. Єдиним багатством є дерев’яний будинок, що отриманий у спадщину, в якому й живуть. Весь цей будинок обплутаний дротами, в саморобних розетках, тому що дванадцятирічний Річард на цей час цікавиться радіо. Також він влаштував вдома свою «лабораторію»  з старої дерев’яної скрині для упаковки, електроплитки, акумуляторної батареї та лампового блоку. Результати «лабораторної праці», бува, виходили за межі самої «лабораторії». Спокійного життя навколишнім вони точно не додавали. 
 
Що ж батьки? Вони не ганяли дослідника, не говорили, мовляв, займаєшся дурницями. Просто, приходячи пізно додому, знімали навушники з голови сина, коли він засинав із ними на голові.  Тому що непокоїлися «про те, що ж відбувається в моїй голові, поки я сплю» (с). Просто давали можливість синові отримувати свої відповіді на запитання: «Чому?» та «Як це працює?» Та не заперечували, коли хлопчика запрошували полагодити чийсь радіоприймач. Декілька десятиріч потому таке ставлення стане називатися орієнтованим на особистість. Психологи та психотерапевти почнуть навчатися клієнт-орієнтованому підходу.
 
Один з власників пошкоджених радіоприймачів чітко відображує стиль мислення середовища, в якому зростав Річард Фейнман. Приголомшений тим, що хлопчик не кидається одразу з інструментами на прилад, чоловік  обурено запитує, чи збирається той взагалі лагодити радіо. Відповідь дванадцятирічного «майстра»: « Я думаю!» - змушує клієнта вражено замовкнути. Потім ця ж людина стала всім розповідати, «який я є великий геній» (с), та повторювати: «Він лагодить радіо подумки!» (с). Як пише Фейнман, мужчині ніколи не спадало на думку, що задля полагодження приймача потрібно думати.
 
Думати – найцікавіша робота й найвища насолода для Річарда Фейнмана. «Якщо мені трапляється задача, я просто не можу від неї відмахнутися» (с). Пристрасть до розшифровування різноманітних кодів, чи то ієрогліфи майя, чи то коди суперзахищених сейфів, чи іноземна мова, - була з Фейнманом впродовж всього життя.  Коли одного дня він спіймав себе на бажанні випити, то злякався й відмовився від алкоголю назавжди. Тому що «я так люблю думати, що боюся пошкодити чудову «машину думок», яка приносить мені стільки радощів. З тієї ж причини я пізніше не став експериментувати із ЛСД – незважаючи на всю мою цікавість до галюцинацій» (с).
 
Оригінальність мислення, дотепність та чесність – така суміш додає різних смаків життю вченого. Напевно, тільки Річард Фейнман міг заради розіграшу зняти двері в однієї з кімнат гуртожитку МТІ, заховати їх, потім прилюдно зізнатися й отримати у відповідь: «Припинить, Фейнмане, справа серйозна! Семе, це ви віднесли двері?».
 
Кому б ще могло спасти на думку після завдання професора філософії  написати есе (через погану дикцію викладача жодного слова з його лекцій Річард не зрозумів) відправитися спостерігати за змінами своєї свідомості під час засинання? Впродовж чотирьох тижнів студент Фейнман спостерігав, а потім написав дослідження сновидінь. Завершив віршованими строчками. За віршованим ритмом Фейнман й впізнав свою роботу, коли професор зачитував її перед аудиторією (слова знову було неможливо розібрати).
 
Із ким ще могло трапитися таке, щоб людина, яка брала участь в Манхеттенському проекті, впродовж Другої світової війни працювала над створенням атомної бомби (дотримуючись режиму суворої секретності), на медичній комісії «заробила» у військового психіатра «Д» в графі «Психіка». Тобто «дефективний».  
 
Довготривале напруження, «все робилося із швидкістю на межі» (с), особиста втрата (смерть дружини), а потім – порівняно спокійна й комфортна робота викладача в Корнелльському університеті. Здавалося б, тільки й працювати та творити із задоволенням. Аж ні! Ідей немає, дослідження не пишеться, думки темні. Тобто настало закономірне професійне вигоряння. «Закономірність» якого є зрозумілою для погляду збоку. Але не для людини, що саме знаходиться в такому стані. Та ще й чесність провокує зростання того, що ми зараз називаємо «комплексом самозванця». Адже вчений усвідомлює, що університет запрошував його не просто для викладання. Заклад розраховував на наукову роботу, дослідження, відкриття, які відбуватимуться у стінах Корнеллського університету. Численні запрошення з інших місць – з більш високими посадами та окладами тільки додають смутку в переживання: «Вони думають, що я чогось досягну, а я не здатний чогось досягти! В мене немає ідей…» (с).  «Останнєю краплею» стає запрошення від Інституту передових досліджень.  Працювати з великими вченими – Ейнштейном, фон Нейманом, Вейлем!  На особливих умовах, на посаді кращої, ніж у самого Ейнштейна! 
 
Можливо, людину із звичайним мисленням ця «остання крапля» відправила б депресивну безодню. Фейнману ж абсурдність (за його уявленням про себе на той час) запрошення стає в пригоді для того, щоб відштовхнутися від «дна» та отримати інсайт. «…їхнє уявлення про тебе геть фантастичне, ти зовсім негідний його. Але ж ти не зобов’язаний бути гідним. …ти зовсім не зобов’язаний стояти на рівні уявлень інших людей про те, чого ти здатен досягнути. Я не зобов’язаний бути таким, яким вони хочуть мене бачити. Це є їхньою помилкою, а зовсім не моїм недоліком» (с).
В той же день керівник лабораторії в Корнеллі іншими словами сформулював «осяяння» Фейнмана. «…й слова його звільнили мене від почуття провини».
 
Після цього Річарду вдається згадати, чому свого часу він насолоджувався фізикою. Тому, що вона була для Фейнмана грою.  «Я робив те, що мені подобалося, й для мене було важливим не значення моїх занять для ядерної фізики, а те, наскільки цікавими й веселими є самі мої ігри» (с).
 
Й ось тарілка, що заради жарту кимось підкинута вверх у кафетерії стає початком нового дослідження. Просто тому, що цікаво. Як пише Річард Фейнман, він й оговтатися не встиг, як вже «грав». Із проблемами, які насправді були йому цікавими та які він закинув перед роботою над бомбою. «Значення те, чим я займався, не мало жодного – значення воно надбало потім. Мої діаграми – та й взагалі все те, за що я отримав Нобелевську премію, - виросли саме з тих пустощів із тарілкою, яка гойдалася» (с).
 
«Цікава гра» – для Річарда Фейнмана обидва слова в цьому словосполученні є ключовими. Цікаво грати на барабанах й «догратися» до виконання музики в професійному балеті. Цікаво зайнятися живописом й «домалюватися» до престижної виставки. Цікаво розібратися із закономірностями незнайомої мови. 
 
Дуже цікаво знайти врешті-решт власну відповідь на запитання: «Як це працює?»
 
 

 

<< Все статьи

Почти психологические рассказы и Вредные советы психолога

Досі люди не дійшли єдиної думки  про психотерапію...Все знали коти

Утруднення з адаптацією до нового колективу або природних змін у самому собі в підлітків змушують непокоїтися їхніх батьків. Неготовність оточуючих адаптуватися до змін клієнта психотерапевта може стати суттєвою перешкодою для подальшого просування вперед.

Текст балансировал на грани нецензурности.

Как мне уговорить (заставить) кого-то обратиться к психологу/психотерапевту?

Владлена Дмитриева

22-й век – это было так далеко! Для фантастических изменений человечества оставалось так много времени.