Карта сайта <BR><B>CS ERROR, User Error:</B> String <CODE>/contacts/title</CODE> not found in template <B>top</B> cur. object <B>/articles/article:st5</B> in <B>cs.lib.php</B> on line <B>205</B>
Свой Мир
   Главная       О нас       Консультации       Статьи       Мини-журнал       Инсайты жизни        Литературная психология   
Главная
О нас
Консультации
Статьи
Мини-журнал
Инсайты жизни
Литературная психология

Чи є життя пенсійному віці?


Владлена Дмитрієва, практичний психолог

«Звісно, є!» - скажуть одні. «Хіба це життя?» - поставлять риторичне запитання інші. «Не хочу про це говорити. Мене це не торкнеться», - таку відповідь нададуть треті. Будуть й інші варіанти. Спільним в них буде намагання відсторонитися від питання.

Чому так? Навіть, якщо подивитися на наявність популярної літератури з психології – її зараз дуже багато й вона є дуже різного рівня – то можна знайти достатньо інформації з виховання дітей, спілкування з підлітками, про перехідний вік, про взаємопорозуміння з чоловіком чи дружиною, про спілкування взагалі – і знову про виховання дітей…

Але коли метою є пошук інформації про особливості певного віку – виявиться, що з наближенням «кордонів пошуку» десь до 60-ти років кількість інформації меншає, а щодо інформації про вік після 60-ти – така собі «тиша». Я маю на увазі саме психологічну популярну літературу, призначену для людей, що не є фахівцями й при цьому хочуть розуміти, чому щось відбувається з ними та як вибрати свій оптимальний шлях. В спеціальній (науковій) літературі ситуація дещо краща, але саме «дещо».

Сказати, що нічого не говориться (не пишеться, не показується) про вік та людину у віці, який називаємо «пенсійним» - означає – сказати неправду. А якщо розібратися – що саме говориться (пишеться та ін.), які аспекти розглядаються – то виявиться, що розглядаються більшою мірою соціальний та медичний аспекти. Й більшою мірою з позиції «як погано тут і добре там» та «хвороби – обов’язковий компонент; як лікуватись, чим лікуватись».

На мій погляд, ця картина дуже логічно (формально логічно) співвідноситься із стереотипами відношення до особливостей «похилого віку». Стереотипами, що їх мають молоді (середнього віку) люди та люди, які вже перетнули кордон середнього віку.

Стереотипи відбиваються в мові, в словах, якими ми позначаємо вік, а потім мова та слова знову формують стереотипи… Наприклад, якщо взяти термін «похилий вік» - «похилий» - той, хто хилиться, нахиляється, може, хитається – під якимось тягарем. І коли планується обговорення або стаття на цю тему – яке слово так звично виникає поряд? Звісно, слово «проблеми». Ось і з’являється назва (вона вже перетворилася в кліше) «Проблеми похилого віку», або «Проблеми людей похилого віку». «Проблема» - таке серйозне, «важке», модне слово. Ось під яким тягарем хилиться вік. До речі, із проблемами можна нічого не робити. Це ж – Проблеми! Це вам не якісь задачі, які можна вирішувати, або особливості, які можна враховувати. А Проблеми – це щось дуже велике, неозоре, на розв’язання цього «щось» потрібно дуже-дуже багато часу… Коротше – не в нашому житті.

Спробуємо розібратися, чому слово «Проблема» саме звично виникає в даному контексті. Чому людина, що перетнула кордон (так, кордон!) пенсійного віку, незважаючи на об’єктивно оцінюваний стан здоров’я, часто несе в собі внутрішню готовність хворіти, обмежувати свою активність та соціальні зв’язки. При цьому у багатьох людей в даному віці при спілкуванні із однолітками приоритетними стають теми хвороб, політики та перипетій життя героїв серіалів. Звісно, є також багато людей у віці «пізньої дорослості» (таким терміном зараз пропонують дослідники позначати вік від 60), що живуть повноцінним життям у злагоді із змінами, що відбулися з ними, усвідомлюючи їх та знаходячи нові актуальні засоби функціонування. Але зараз ми будемо розглядати загальну картину.

Якщо взяти соціально-культурні умови, в яких дорослішали люди, яким зараз 60+, то можна побачити, що з точки зору формування відношення до життя в пенсійному віці та до людей, що знаходяться в ньому, ті умови майже не відрізняються від сучасних, в яких зростають та дорослішають майбутні пенсіонери. Тільки коли ми говоримо про ті часи, то розглядаємо вплив пропаганди та сімейних цінностей, зараз же додаємо вплив реклами. Щодо пропаганди цінностей – було й таке: «Молодым везде у нас дорога, старикам везде у нас почет». Але якось не конкретно: тобто «старики» - це хто, в якому віці? «Почет» - як це виглядає, яким чином він є «організованим» «везде»? І якщо слово «дорога» в даному контексті несе пропозицію, навіть обов’язковість дії (дорогою йдуть) , то що можуть робити, як діяти ті, яким «везде у нас почет»? Тобто просто бути «стариками», від яких ніхто й не чекає дій, та приймати «почет»…

Інші тексти та наочність славили «людину праці». Тобто не просто – людину, а ту, яка займається працею. Причому такою, що її можна побачити – важкою працею. Яку виконувати можуть молоді, фізично здорові люди. Згадаймо літературу, пісні, фільми (багато з них було зроблено дуже талановито й впливово) – герої або працюють на заводі, або в сільському господарстві, або служать в армії (правоохоронних органах). Причому головні герої, що діють активно, - це люди молодого або середнього віку (звичайно грали їх актори у віці середньому та старшому). Герої другого плану могли бути у більш старшому віці . Часто це були комедійні персонажі. Й волею сценаристів вони не були носіями активних дій. До них могли приходити активні герої – за мудрою порадою, або щоб отримати дуже застаріле, косне судження та вчинити навпаки.

На тлі цих творів нечисленні твори про людей розумової праці «не робили погоди». Вони підтримували загальний напрямок пропаганди (щодо віку) – хоча вчені та мітці часто зображувалися людьми у віці пізньої дорослості, зазвичай ті герої були дивними або «диваками».

Глядач (слухач) розшифровував послання, що містилося в даних – можемо вже сказати – продуктах таким чином, що між словами «людина праці» й «людина» стоїть знак порівняння. Й коли ти вже не можеш виконувати працю, яка потребує фізичних сил, ти не є «людиною праці». Ти не є тим, кого славлять. Напевно, цього періоду життя не дуже хочеться досягати. Він навіть лякає. Є зразки поведінки у віці «людини праці». Дуже мало – у старшому віці. Причому соціально схвалюваною є поведінка неактивна, залежна. Поведінка людини, яка вважає, що навколишні їй винні й при цьому вони цього не розуміють та боргів віддавати не збираються.

Зараз наочності побільшало. Про рекламу та її вплив не писали тільки ліниві. Фільми інші, в них як раз герої більшою мірою займаються інтелектуальною працею. Здебільшого це види праці, яких просто не було в часи молодості сучасних людей у віці пізньої дорослості. А образ позитивного героя той самий, навіть більш агресивно просувається. Це людина молода, що має підкреслені (стереотипні) риси молодості: фізичну привабливість, фізичне здоров’я, тілесну цілісність, можливість активно діяти.

Якщо в рекламі використовується образ людини пенсійного віку, то (за рідкими винятками) цей персонаж представляється як той, хто потребує жалості, турботи, є смішним у своїх спробах «згадати молодість».

І тут хочеться подякувати серіалам, лаяти які є зараз «хорошим тоном». Як раз у багатьох серіалах надаються позитивні зразки поведінки й способу життя у віці пізньої дорослості. Персонажі в такому віці елегантно вдягаються (а не кажуть соціально схваленої фрази: «Мені нічого не потрібно»), обирають світлі фарби, активно діють, закохуються. Тобто живуть повноцінним життям, враховуючи об’єктивні особливості, пов’язані із віковими змінами.

Часто сімейні настанови відносно віку пізньої дорослості «підгодовують» стереотипи, з якими людина відноситься та підходить до цього віку. Якщо увагу дитини звертають тільки на те, що бабуся та дідусь старенькі, їх треба жаліти, лікувати, піклуватися, то може статися так, що наміри представників старшого покоління вести активне життя будуть сприйматися із подивом (або осудом), не будуть розумітися. Адже не було отримано інформацію про важливість старших для гармонійного життя сім’ї, також про їхні здобутки – професійні, інтелектуальні, духовні; про їхній потенціал. А коли ця дитина досягне пенсійного віку, то людина несвідомо буде прагнути «норми» - тобто бути слабкою, залежною від оточуючих, тою, що відмовляється від свого життя.

Адже розмови на теми хвороб, поведінки політиків або героїв серіалів, плітки - це розмови про чуже життя. Яке буде відбуватися незалежно від того, говорять про нього чи ні.

Звісно, потрібно виховувати в молодших співчуття, вміння жаліти й піклуватися. І разом із цим – виховувати відношення до змін, що відбуваються в стані людини з часом, як до нормального плину життя. Розуміння, що людина – це не тільки фізичні можливості. Навпаки, такий рекламно-глянцевий погляд є обмеженим та бідним.

Вік пізньої дорослості – це новий етап життя. В ньому є втрати – як рівня фізичних можливостей (тілесної цілісності) так і близьких людей. Є суб’єктивні зміни навколишнього середовища – щось стало менше зручним, щось навіть загрожуючим. І на цьому етапі знайти свободу – від певних тілесних потреб, від стереотипів, від страхів.. Наприклад, багато людей пенсійного віку мають зайву вагу. Вони залежать від звичок в харчуванні, від відношення до їжі. Походження цього стереотипу часто драматичне – люди, що пережили нашу історію, ототожнюють можливість «добре» поїсти із якістю життя. Хоч з віком потреба в кількості їжі зменшується, а на перший план виходить якість. Звільнитись від стереотипного відношення до харчування може допомогти обізнаність, знання про процеси, які відбуваються в організмі. А відношення до настання віку пізньої дорослості як до нормального життєвого етапу допоможе шукати інформацію саме про закономірні процеси, а не про хвороби. Тобто зміна відношення – це зміна погляду на цей вік з геріатричного на геронтологічний (геріатрія – розділ кліничної медицини, що вивчає особливості захворювань у людей похилого та старого віку, а геронтологія – наука, що вивчає старіння живих організмів, в тому ж числі й людини). Усвідомлення того, що людина – це більше ніж тільки календарна молодість дає свободу від прагнення за будь-яку ціну зберегти вигляд молодої людини та від саморуйнівних переживань, коли це, звісно, не вдається.

Взагалі, свідоме ставлення до цього етапу дає свободу підбивати підсумки життя, виробляти адекватні конкретні життєві плани; звільняє від позиції жертви, яка ніколи не буває задоволеною. Вік пізньою дорослості як етап має своє продовження і завершення – це старість (її календарний вік різні дослідники визначають по-різному) і, саме, завершення життя.

На побутовому рівні в нашій сучасній культурі не є прийнятним говорити про завершення життя. А люди, що знаходяться у віці пізньої дорослості, часто мають потребу про це поговорити і стикаються з дистанціюванням з боку більш молодих співрозмовників.

Свідоме відношення також дає свободу говорити про завершення життя як про нормальний, природний його плин.

Звільнення від стереотипів – це вчинок. Й наважитися на нього не завжди легко. Стереотипи важливі, вони справді допомагають жити. І при цьому людина, що наважилася на свідоме життя в пенсійному віці, може з цим упоратися. Добре, якщо на цьому шляху до свободи в неї буде помічник. А якщо ні - вона зможе це зробити сама, коли побачить в цьому сенс й усвідомить своє справжнє бажання.

<< Все статьи

Почти психологические рассказы и Вредные советы психолога

Досі люди не дійшли єдиної думки  про психотерапію...Все знали коти

Цикл інтерактивних лекцій

Разом із психологами-практиками учасники інтерактивних лекцій циклу «Мандри художньою літературою до психології життя» розширять свої знання

Текст балансировал на грани нецензурности.

Для меня дорого платить даже нижнюю границу суммы оплаты. Можно ли дешевле?

Владлена Дмитриева

22-й век – это было так далеко! Для фантастических изменений человечества оставалось так много времени.